Есенин в юбке: студентка 1 курса поразила своими необычными стихами
В чем он, смысл жизни?
В чем секрет бытия?
Почему вдруг тесен
Стал мир для меня?
Почему рыдаю,
Стоя у окна?
А зачем страдаю?
Спросите меня..
Эх, найти б ответы
На вопросы те.
И забыться снова
В самом лучшем сне.
Чтоб одной остаться,
Чтоб забыть про всех,
Чтоб не возвращаться
В пропасть прошлых лет.
Посмотрю на небо,
Подниму глаза,
Зябко веет ветер,
Нежно говоря:
"Не грусти, девчонка!
Лучше улыбнись.
Вспомни, как прекрасна
Была твоя жизнь.
Вспомни карусели,
Первую любовь.
Вспомни все недели.
Найди счастье вновь!"
Ветер вдруг исчез,
А с ним грусть моя
И вовсе не тесен
Стал мир для меня.
Встретились с Натальей в одном из киевских кафе. Обычная, миловидная девочка с очень грустными голубыми глазами. Длинные волосы, черный лак на ногтях, хипстерская клетчатая рубашка. Мы заказали по чашечке кофе и приступили к интервью.
- Наталья, я рада, что вы нашли время для встречи. Расскажите немного о себе: учитесь ли вы, какие у вас хобби, увлечения?
- Спасибо, я тоже рада. Я как раз поступила в университет, на 1 курс. Буду учителем географии и биологии. Люблю одиночество и книги. Люблю гулять и смотреть на окружающих. Мечтаю изменить мир к лучшему.
- Я читала ваши стихи. Очень взрослая и необычная тематика. Вы сказали, что любите книги. А какие авторы повлияли на ваше творчество?
- О, я обожаю Есенина, Уолта Витмена, сказки Оскара Уайльда… Они так проникновенно пишут о чувствах, мыслях и эмоциях! Не могу сказать, что их творения на меня повлияли, скорее, они как мои «друзья» - вроде как мы на одной волне с ними.
Вона ішла засмучена й розбита,
І виривався з неї крик душі.
Та не могла вона сльозу пустити,
Якби ж залишитись на самоті!
Іде по вулиці, страждає,
Тримаючи весь біль в собі.
Та раптом очі піднімає
І серце б`ється в теплоті.
Вони стояли і дивились
Один на одного здаля,
Серця у них так сильно бились,
Занурившись у забуття.
Вони шукали порятунку
Один у одного в очах.
І душі їх не мали смутку,
Співали вже на радощах.
Шкода, що це була лиш мить.
Прекрасні ті секунди теплоти.
А серце тріпотіло і хотіло,
Щоб притулив моє до свого серця ти.
- Наталья, несколько ваших стихотворений впечатлили своей прямотой. К примеру, «Боль» написана о Донбассе. Вы затронули такую тему из-за патриотических побуждений?
Сьогодні я замислилась на мить,
Про тих, хто не вернеться вже додому,
Не зверне погляду в небесную блакить,
Не знатиме ні щастя, ані втоми.
З тугою згадую соліста-солов`я,
Безжурну гру горобчиків у стрісі..
Як жаль, що мрія згинула моя! -
Розвіялась в далекому десь лісі...
Чиїсь брати, сестрички, матері
У вирій злинули, в Небесну сотню
Вкраїна мила опинилась в імлі
Надії згинули так незворотньо.
"Всё будет хорошо, народ, лиш жди!" -
Політик бреше, не моргне і оком;
А гуркіт шириться навкруги по землі,
Пронизує серця зловісним током.
Донецьк, Луганськ палають у вогні,
Там діти граються не в хованки, а в "Гради".
Страждаючи, живуть вони в пітьмі,
І споглядають мінометні зорепади.
Ми вже давно забули про свята,
Бо впало на народ чуже прокляття,
Бо топче нас ворожая п`ята,
Земля горить диявольським багаттям.
Хто дітям нашим поверне батьків?
За материнські сльози хто заплатить?
Хто покарає, врешті, ворогів?
За кров податок з кого брати?
Ридає скрипка болісним плачем,
Як стогне від страждання чиясь мати;
Бо вдерся брат до нас з своїм мечем,
Щоб наші мрії нагло зруйнувати.
В історії Землі був гуркіт не один,
Колони падали, Акрополі палали,
Та сенс один, і він - неначе дзвін:
Ті гуркоти проблем вже не здолати.
Політик ниций створює шуми,
Наївних душ підкине ще в багаття,
Та крутять світом зовсім не вони, -
Творців духовності панує тут завзяття!
І що б там не казали "хижаки",
Потуги їхні нічогісінько не варті,
Ніщо не вище від дитячої сльози,
Все інше - лише дикі жарти!
- Да, я считаю себя патриотом. И я просто не могу оставаться в стороне, когда такое творится! Мне обидно, что мои ровесники развлекаются, будто забывая о том, что происходит в нескольких километрах. Я писала это стихотворение для школьного конкурса, но не ради славы, а для того, чтобы обратить внимание людей на главные проблемы. Нужно высказываться о том, что мы видим. Не бояться. Не сомневаться. Живем только раз!
- Ваши слова меня впечатляют. Вы такая серьезная девушка! Но если отойти от философской и политической тематики, есть ли у вас стихи о любви?
- Да, когда-то я влюбилась в одного мальчика. У нас ничего не получилось, он был старше и хотел от девушек секса. Я не была готова к такому шагу, а он – к терпению. Поэтому решила писать о чувствах. Столько всего накопилось тогда в душе…
Знаете, даже плакала иногда не слезами, а рифмами.
Перечитывала и мне становилось легче.
- Вы могли бы продекламировать несколько строчек?
- (смущается, на щеках появляется румянец, и я вспоминаю, что беседую с юной девочкой). – Хорошо… Кхм…
Промайнули роки. Ми зустрілися знову.
Ми такі, як були. Ми ще діти.
Шукали щастя, любов і свободу,
А лишились лиш в пам'яті квіти.
Хочу глянуть у очі глибокі твої
І знайти там хоч краплю спасіння.
По щоках течуть сльози мої -
В тих очах лише божевілля.
У очах той вогонь погас,
Що розраджував мені душу.
Незрозумілий думок контраст
Я в голові подолати мушу.
Невеселий, замучений, бідний..
Де ж тебе повело життя?
Ти смішний був, ласкавий і рідний,
Милий-милий, як те дитя.
Ми змінились. Ми зовсім чужі.
І минуле нам більше не світить.
В моїй пам'яті теплі дощі
І тобою даровані квіти.
- Спасибо! Знаете, мне даже захотелось расплакаться! Наталья, вы очень напоминаете своим стилем не только Есенина. Почему-то на ум приходят воспоминания о Нике Турбиной.
- Да, я читала… И мне очень понравилось. Но все изменилось, за несколько десятков лет появились другие идеалы. Кто о них расскажет вам, старшим, если не молодежь?
- Наталья, и все же. Продолжим тематику любви. Вы сейчас влюблены?
- Нет, совершенно. Эти парни такие несерьезные. Я себя с ними чувствую какой-то взрослой. Да и вообще, хочу построить сначала дружеские отношения, присмотреться, чтобы понять, стоит ли мне с кем-то дальше общаться.
- Вы меня удивляете! Такая думающая. Подскажите, а как вы почувствовали, что можете писать? Это же довольно сложно!
- Знаете, у меня столько всего накопилось, что я почувствовала, что нужно это куда-то выплеснуть. Взяла ручку, блокнот и строчки сами начали писаться. Не знаю, как объяснить. Начала думать о жизни, об окружающих. Захотелось уделить внимание чему-то важному. У меня довольно много комплексов, иногда накатывает что-то, становится плохо. Вот и решила выражать себя.
- Я так понимаю, что для вас наша сегодняшняя беседа – серьезный шаг?
- О, да! Очень! Вы знаете, для меня это шанс поверить в себя, мотивироваться на достижения. Понимаете, всегда нужно с чего-то начать. Довольно сложно показать свое сокровенное публике. Я давала читать свои стихи близким и друзьям, но то, что сегодня их прочтут многие… Волнуюсь очень!
Ця ніч така казкова і проста,
Що хочеться зануритись у себе.
Та не дає мені мій смуток і туга
І серце розривається у мене.
Я вічно би дивилася на зорі
Красиві ті небеснії тіла!
Та згадую ті очі волошкові,
Де відчувала завжди забуття.
Чому не можу їх забути
В таку прекрасну, світлу ніч?
Бажаю я просто заснути,
Вкладаючи всю пам'ять в вірш.
А місяць світить у віконце,
Мовляв "ти просто так живи!"
Аж раптом вже виходить сонце
Й підтримують мене птахи.
- Наталья, не переживайте. Уверена, наши читатели оценят ваш талант. Возможно, именно поэзия –ваше призвание.
- Да, я думала об этом. Но так страшно бывает посвятить себя творческим занятиям. Ведь это редко приносит доход. Пока я просто хочу предоставить читателям мои творения. Мне так интересно, что подумают другие.
- Скажите, а что бы вы пожелали тем, кто, как и вы, сомневается в своем таланте? Кому не хватает буквально маленького шага для самореализации?
- Я хочу, чтобы люди перестали бояться. Мы все мечтали в детстве – о машинах, успехе, карьере. Я вот хотела подарить своей маме красную машину. То, что сейчас происходит в обществе, не должно влиять на нас. Если есть чем поделиться, есть какие-то мечты и цели – нужно делать все, чтобы ваши желания сбывались. Иначе жизнь пройдет, а вы так и не попытались.
- Спасибо вам за такую откровенную беседу. Мы смогли познакомить наших читателей с такой талантливой девушкой, как вы. Ваши мечты обязательно сбудутся! Желаем вам успехов в учебе, вдохновения и творческой реализации!
- Спасибо большое! Мне так приятно… Вам также успехов. А главное – не переставайте делать такие замечательные вещи. У вас такой интересный журнал.
На життя безжально нарікаєм,
Як ума нам робиться катма,
Ось воно - іскриться водограєм,
Завтра - знищить лютая чума.
Ось щури по світу розповзуться,
Сіроманню хижого буття,
Нам хвороби просто не даються,
То є кара, що без вороття.
І не буде радості спасіння,
Буде лиш безмовне небуття,
Перед тим ще болісне хворіння -
В чорноті страшного забуття.
Сонце довго в світ іще не зійде,
Щоб хворобу променями вбить,
Нам радіти довго ще не вийде,
І сміятись в ніжную блакить.
Будем тупо споглядати трупи,
День за днем, їх буде тисячі;
Прирівняють статуси і групи
На кладовищах могилок копачі.
І вчорашні приятелі, друзі
Відвернуться гидливо від нас,
У журбі, самотності і тузі
Помирати будем ми щораз.
Кануть в Лету людяність, турбота,
Відсахнуться діти від батьків,
Оповиє світ страшна скорбота,
Страх і жах злякають матерів.
Та страшніше бачити бенкети
Де танцють з рання і вночі,
Нехай дружно кануть вони в Лету,
Неодмінно - згинуть тисячі.
Ось неквапно покидаю тіло,
Лину я хмаринкою в міста;
Бачу - димом вулиці накрило:
Служба погребінь уже пуста.
Трупи палять просто по домівках,
Щоб уникнути поширення чуми,
Може, краще, щоб воно згоріло?
Може, щось придумають уми?..
Ось горять усі, мов сигарети,
Солодко і приторно горять;
Що були убогі,і з бенкетів -
Всіх болячка вирівняла в ряд.
Вже не плачуть діти за батьками,
І згорьована матуся не кричить, -
Зжер фатум їх гострими зубами,
У небесну злинули блакить.
І душа моя, нажахана свавіллям,
Кровожерністю, тотальністю чуми,
Стрімголов несеться по довкіллю,
Щоб не бачити гігантської труни.
Лину я від міста та до мітса,
Але всюди дим і чорнота, -
Вже від людства вся планета чиста!
Все, чим жили, значить, марнота?..
Панувати думали в природі,
Нищили порядок всіх речей,
Та не стало все те у нагоді..
Як казали греки:" Панта рей.."
Ось вона - спуштошена планета,
Ось - мільйони років шкереберть,
Вже не твердять автори сонетів
Про красу й кохання круговерть..
Под впечатлением от встречи с поэтессой, ее размышлениями, я снова перечитала все ее стихи. Не знаю, как вас, а меня эта девочка задела за живое. Может это и есть поколение индиго. А может, просто взрослая не по годам, умная, одаренная девушка, которая решила поделиться с миром частичкой своей души.
